НАЧЕБТО все було гаразд

Начебто все було гаразд

Театральне втілення твору Оксани Забужко «Я, Мілена»  з'явилося на сцені центру ім.Леся Курбаса під назвою «"Вар'яції для сякухаті ,телевізора і голосу" .

 Зачепило...Когось у цій виставі зачепила гостра проблема нашого часу-  телевізороманія, когось зачепила гра акторки Галини Стефанової, яка не вперше присвячує свою творчість виставам за мотивами творів Оксани Забужко, когось зачепила сумна мелодія сякухаті- бамбукової флейти, а ще когось зачепив нестандартний формат вистави- здавалося, на сцені усе зайве затуляло головне, що символізувало заповнення зайвими технологіями головного-нашого життя.

За повістю Оксани Забужко «Я, Мілена» героїня, створивши образ на телеекрані, зрозуміла, що втратила не тільки себе, власне «Я», а і свого чоловіка, свою матір і своє життя. Ідея твору показується у тривожному звуці флейти, крику телевізору та безвихідному інтонаційному наповненні голосу Мілени.

«Зовні все було начебто гаразд. Тобто, все і справді було гаразд — так запевняла себе Мілена», коли відчула щось не те у своєму житті. «Не те» народилося, коли Мілена почала працювати ведучою у власній передачі, де обездолені жінки розповідали про свої нещастя. Після програми учасниці НАЧЕБТО зцілювалися створенням нового, «щасливого» образу власної персони, телевізор допоміг їм подолати страхи, подолати проблеми, із якими вони прийшли у студію. І тільки із Міленою трапилося протилежне- вона зрозуміла, що телевізійний образ вбив у ній справжність, особистість.

Здавалося, як можна поєднати технології та театральне дійство на сцені? Видалося, ще й як можливо. А як глядач відчує паралель «сцена-життя»? Дуже просто. На сцені( у житті) здається, не актори(незнайомі люди-власники мультимедіа) вриваються у залу (наше життя) встановлювати багато телевізорів (пропагувати свої принципи через ТБ). Телебачення вторглося у Міленине життя та стало спочатку її НАЧЕБТО порятунком, потім болем.  Для чоловіка героїні телевізор став жінкою та "Мурчик" виконував з ним усі «подружні обов'язки», мати не впізнавала свою дочку, знайомі від Мілени відвернулися. Все це вказувало на те, що справжність Мілени втрачена і тепер вона-зовсім інша людина. Зовсім не та, хто була зі своїми близькими, і жодна з цих двох Мілен вже не подобається ні оточуючим, ні самій жінці. На сцені глядач губить особистість Мілени серед багатьох зображень з екранів ,  її крики потопають у гучному вирі зайвих голосів з динаміків апаратури. Життя жертви інформаційного потоку закінчилося повною темінню,для глядачів -простим обриванням світла у приміщенні.

Чи змінює техніка наше життя? На що Міленина трагедія відповідає : технології і є наше життя, вони витісняють людей та стають володарями не тільки часу та думок, а і людських долей.

А у Вас теж все начебто гаразд?